Де в Европі можливе таке хамство?
Хіба тільки в брукових свистках, які заробляють на таких сенсаціях добрий гріш. Це їх хліб.
Цю брукову „західноевропейську“ практику засвоїла собі частина нашої преси. З вимогами джентльменської поведінки і не підступай до неї, бо вона, маючи монополь на українськім пресовім полі, звикши до того, що до неї і найповажніші громадяче звертаються завжди в девотнім тоні „уклінних прохань“, не переносить вже звичайної людської мови
Вона, як і оті самі „братчики“, святобожно голосить великі, святі слова лише для того, щоби дурити й держати в послуху нашу кволу і мало розвинену громадську опінію.
Вона говорить при рівність, свободу і братерство для других, деклямує про службу громадянству, про свою жертвенну працю і на цій підставі вимагає собі послуху. Вона годує наше громадянство все ще й нині колишньою правдою, що кожний український пресовий діяч — це ідейний, ідеалістичний і чесний чоловік.
Так було колись, панове, це правда. Але преса наша вже давно „зевропеїзувалася“. Правда, в ній все ще є, на щастя нашої нації, поодинокі благородні, жертвенні, ідеалістично-настроєні письменники, але вони перестали бути правилом і стали винятком. Типовим нашим журналістом, що веде перід, що має щось до говорений в редакції, став тепер тип европейської пресової каналії, без чести і совісти, продажне створіння, нахабне й задиркувате, на якого, при слабім розвитку нашої громадської опінії, крім бука, дійсно вже ради немає. Це не є виключно наше, суто українське явище. Це норма теперішньої цивілізації. Скрізь діється те саме. Лише в країнах з вищою політичною культурою, з більш скристалізованою громадською опінією є більше дійсно порядках органів преси; та й пресова каналія зберігає там все-ж таки певні норми джентельменства у своїй поведінці.
У нас лиш слабенькі винятки. Пресова каналія, що заправляє даним орґаном з ласки тої чи іншої партії чи кліки, зручно використовує в теперішній жорстокій життєвій боротьбі кепсько-просперуючих ідеалістів, які пишуть для преси з ідеї, тому, що не можуть не писати. Вона їх скупо підгодовує, щоби тільки не умерли з голоду й писали, і їх ідеалізм, якого ніхто заперечити не може, так само безлично використовує, як наші „братчики“ використовують ідеалізм пок. Липинського і тих наївних молодиків, які їх бездушну й порожню словомахію приймають за дійсну ідейність, службу ідеї.
Бідні, наївні, чесні, ідейні, пресові робітники, оплутані договорами, зобовязаннями мусять мовчки приймати цей глум
