ноко до того предистиновані вірли-братчики, щойно в 1930 р. на світ зявилися!!!) — вона не тільки не могла стати вихідною позицією до дальшої фази державних змагань, але навпаки заініціювалаб тільки конання всякої української державної думки взагалі серед „реально-політичного угодовства“.
Отже активний висновок цього орґанізаційного фільософа-активіста ясний:
Хай живе на наших Західних Землях воєвода, бо п. Метельський не встиг ще з Праги орґанічно Галичину до самоуправи підготовити!
Далі цей пражський мудрагель, як справжній „братчик“ і своїм копитом цілить у Гетьмана:
„ні „реальною“, ні „практичною“ не є ані така „політика“, що хоче „зробити Україну“ чи то якимись інтервенційними коштахтами, з яких, крім нещастя для рідної землі, ніколи нічого не вийде, чи то „освідомлюванням“ чужинців і „закордонною пропаґандою“, ані така, що за матеріальні засоби для „політиків“ виарендовує „українську справу“ чужим державним інтересам“.
Кінчає цей пан свою „розвідку“ про активність безжалісним і безтолковим натяганням всіх гарних, високих, благородних, моральних, відданих і жертвенних слів і фраз з творів пок. Липинського.
Але бодай хоч доброї віри цьому баламутові відмовити не можу. Це дійсна „жертва оточення“.
Зате репрезентативне „Діло“ і ріжні інші „орґани незалежної — очевидно від льоґіки — думки“ вихваляють не лиш мудрість фільософії братчиків, але й їх орґанізаційний талан.
Де нам рівнятися з п. Ром. Метельським з Праги, де, як відомо, істнує твердо усталена чеська Держава, яку він вже самою своєю присутністю й талановитою орґанізаційною, діяльністю в „УМСА“ допоміг устабілізувати! Де-ж тут можна рівняти орґанізаційний досвід Ясновельможного Пана Гетьмана, який протягом кількох місяців зумів був з суверенного хаосу зорґанізувати вже напів-суверенну велику Українську Держану, чи хочби й мій особистий орґанізаційний досвід, (яким я зумів десятки тисяч українських полонених підчас війни в чужих таборах зорґанізувати, до українства привернути і зберегти як незалежне, незапродане добро української нації, або коли я в 1918–19 pp. на окупованих центральними державами холмських, поліських і підляшських землях, крок за кроком виривав од доброзичливих, але дуже твердої орґанізаційної вдачі окупантів, для української влади право на признану їй теоретично, але не передану практично, суверенність на тих землях) — то деж, кажу, нам рівнятися з п. Р. Метельським з „УМСА“!
