Приймайте, як знаєте.
Памятайте лиш, що все, що Ви вкладете в лист цей зверх того, що тут чорним по білому стоїть — Ваші фантазії, які з дійсністю мають стількиж спільного, що й моя „любов до Томашівського“.
Колиби у мене була найменша змога, я, розуміється, заразби відвіз Вам особисто Вашого листа з Вашими „запитами“, щоби примусити Вас спалити це, вибачте, божевілля, в яке Ви самі впадаєте і в яке всіх нас тягнете.
Ваших „запитів“ ні Пану Гетьману, ні Шемету я, розуміється, не покажу і прошу раз на завсіди з такими справами до мене і в майбутньому не звертатися.
Чому?
Тому, що це називається не співпрацювати, а й далі розганяти людей!
Порахуйте: чи залишився хоч один член Ради Присяжних, якогоб Ви хоч трошки любили й поважали, як людину близьку Вам й дорогу?
Ні один!
А миж разом з Вами одну й ту саму присягу складали; а Ви всіх нас учили, що ми любовю (а не ненавистю й злобою), зможемо перемогти труднощі, що лежать на нашім шляху.
Ці-ж Ваші „запити“, це така образа, вони подиктовані такою ненавистю й злобою, що колиби я їх Пану Гетьману показав, це значилоби на завжди унеможливити між ним і Вами всяку можливість порозуміння й співпраці. І я себе питаю: Чи лежить це в інтересі нашої справи? Чи допоможе цей непримиримий вже тоді розрив між Паном Гетьманом і Вами хоч чимнебудь нашій справі???
Ні!!!
Тільки шкоду, а то й повну катастрофу нашого руху, яку цей розрив майже з математичною точністю поведе за собою…
Тому повідомляю Вас, що я Ваш лист, „запити“ і копію цього листа держу у себе, нікому про них нічого не говорячи, в надії, що може таки Господь Вас опамятає й Ви скажете мені вислати їх Вам для знищення.
Вишлю їх Вам з радістю, але тільки для знищення! Чому на цьому настоюю?
1. Ви повідомили мене, що в політичних справах листуєтеся лише з Паном Гетьманом.
2. Ви пропоновану Вам Радою Присяжних (і то на Ваше домагання!) диктатуру не прийняли.
3. Ви, не питаючи нікого з інших членів Ради Присяжних і знаючи добре, що я вважаю цей крок для нас фаталь-
