бути справді доцільний, але тільки ініціятива до цього ніяк не може вийти від мене. Одиноке, що я можу в тих обставинах, як вони склалися, зробити, це скласти головування в Раді Присяжних і усунутись через тяжку недугу од участи в усіх справах. Це власне листом до Пана Гетьмана офіціяльно роблю.
Всякий інший вихід, на мою думку, довівби до повної деморалізації нас всіх. Треба, щоб люде уміли відповідати за те, що вони роблять. Ваш В. Липинський.“
Вже з цих двох листів Покійного видно ясно, що не може бути правдивим твердження його „Комунікату“: „Всьому винна „Гетьманська Управа першого складу““. При чім не її головний член п. Скоропис, а тільки „голова“ Н. Кочубей, якому п. Скоропис весь час не давав головувати…“
Поминаючи те, що В. Липинський був свідком того, що я увійшов в Гетьманську Управу зпочатку більш номінально, а зовсім не як „головний“ її член, він дуже добре знав ще й те, що я, перетяжений моїми заробітчанськими справами, не міг більш активної участи у справах Гетьманської Управи приймати.
Але, колиби я навіть і хотів „вибитися“ на „головного“ члена у нашій Гетьманскій Управі, то при хоч трохи здібнім до проводу Голові, не мігби я нічогісенько вдіяти, тому, що Гетьманська Управа не є ніяким „парламентом“, ніяким демократичним безвідповідальним збіговищем сам-собі-панів, а регулюється, згідно з Наказом з дня 21. III. 1927, підписаним між іншим і самим Покійним, такими нормами:
1. Веде внутрішню і зовнішню політику Гетьманського руху.
2. Несе відповідальність перед Паном Гетьманом і Радою Присяжних за свою діяльність і за діяльність всієї Гетьманської Управи
3. В випадках розбіжности поглядів на вирішення даної справи Голова Гетьманської Управи приймає своє рішення, яке виконується. Особливі погляди Членів Гетьманської Управи мають бути вписані в спеціальний реєстр.
4. Члени Гетьманської Управи призначаються та звільняються Паном Гетьманом на представлення Голови Гетьманської Управи“.
Отже кожний член в руках путнього голови або мусить знати своє місце, або вилетіти.
Знав це добре Покійний і тому писав мені 25. X. 1927:
„Микола Василевич (Кочубей), пишучи до мене майже в кожному листі згадує про те, як цінна для нього Ваша
