Гетьмана. Вони переконаються, що зараз же по відїзді Гетьмана з Будапешту, приїхав туди на довгі і важні переговори міністр закордонних справ держави, яка має таку екзекутиву, що може й уміє дуже легко і швидко спацифікувати і найгаласливіших редакторів…
В наслідок того, що інтереси цієї „реальної“ і тому так зрозумілої всім „авторитетам“ з наших „репрезентативних“ орґанів держави, цілковито розходяться з інтересами Гетьманської України, прийшлося ґрафу Бетлєну розпочаті переговори перервати.
Ні до якого „будапештенського договору“ наперекір брехням „талановитих молодих істориків“ не дійшло, бо і суверенна теперішня Угорщина, наперекір її гордій і завзятій „Нем, пем, сога!..“[1] є безпомічною поки що в кліщах тріанонсько-версайських кайданів.
Ось дійсна причина цієї нашої невдачі!
Колиби якогось нашого „репрезентативного“ п. редактора прийняв підрядний урядовець того самого ґр. Бетлєна і сказав йому пару, нікого ні до чого не зобовязуючих слів, то ми малиб нагоду тижнями читати великі передовиці про „великий успіх української справи“…
З приводу переговорів П. Гетьмана з премієром Угорщини, переговорів, які незалежно до їх висліду, є фактом першорядної ваги при сучаснім лихім стані нашої справи, який чейже не ми, гетьманці, завинили, українська пресова каналія стає в горду позу „оборонця прав українського народу“ і галасує про зраду!..
Якже низько оцінює такий тип нашу громадську опінію!
Нервозність пок. Липинського зростає.
Він ясно бачить повну безпорадність, сумну нікчемність свого друга Кочубея — Голови Гетьманської Управи, здає собі справу, що сили його з дня на день тають, що він вже нездатний до важкої політичної праці, і пише до мене, якого він у своїм „Комунікаті“ в 1930 р. малюватиме як якогось чорного духа, як давнього, ще з 1927 року, шкідника нашого руху, під датою 27. VII. 1929 „абсолютно довірочно“ так:
„Я рішив від головування відмовитись. Це рішення моє невідкличне і тому дуже прошу Вас, Дорогий Олександре Філаретовичу, мене щодо цього не переконувати.
Натомість допоможіть мені вирішити те, що найважніще: кому передати на підставі параґрафу 4-го відділу V-го Реґляменту головування. Моє рішення таке: я передам його або Вам, або нікому.
- ↑ „Ні, ні, ніколи!“ (не скоримося!).
