Історичний перебіг „Угорської справи“ і звязаної з нею крізи нашої орґанізації, викликаної недугою В. Липинського такий:
Вкінці 1928 р. — підготовча праця і редакція меморандумів, які мали бути предложені премєрові Угорського Уряду. (Меморандуми складав теперішній „братчик“ др. В. Залозецький, а редаґував їх наставлений В. Липинським Голова Гетьм. Управи п. Н. Кочубей).
16. III. 1929 р. ЯВ. Пан Гетьман передає (не почтою пересилає!) для довірочної інформації В. Липинського свої записки про перебіг переговорів.
20. III. 1929 відповідає Покійний горячою подякою „за труд, енергію і непохитність, з яким Ви, Ясновельможний Пане Гетьмане, Діло наше ведете“ (диви в горі подане факсимілє листа).
І було за що дякувати! Адже-ж поїздка Гетьмана до премієра, хоч зараз малої і бідної, але національно міцної держави, яка не має ніяких інтересів робити з якимись скритими цілями „українські народні уряди“, свідчив про якийсь зворот в політичних концепціях, про серйозне признання української справи, справою міжнародньої ваги, про хоч і неофіційне, але фактичне визнання української нації — нацією державною. Адже-ж ґраф Бетлєн, сам монархіст, здавав собі дуже добре справу з того, що він пертрактує не з першим-ліпшим „представником суверенного народу“, а з дійсною персоніфікацією Українського Народу, — з колишнім Гетьманом Всеї України…
Пертрактуючи з Гетьманом, ґраф Бетлєн тим самим хоч і неофіційно, то фактично засвідчував, що він поділяє наші проґнози, що він вірить в те, у що так свято вірив, бувши здоровим, Покійний Липинський і за що він так по лицарськи десять літ спільно з нами боровся… Було отже за що дякувати!
Але цього не встані зрозуміти політичні „авторитети“ з „Діла“ хоч і вони перед політичним розумом Бетлєна мали респект.
Мали, бо Бетлєн мав екзекутиву!
А якого респекту від панів з „Діла“ може вимагати Гетьман, у якого ніякісенької екзекутиви покищо немає?!…
Чому-ж з переговорів Гетьмана з ґрафом Бетлєном, в наслідок яких у Гетьмана міг був зявитися зародок екзекутиви, а сим самим „пошана“ і „відданість“ ріжних „репрезентативних“ і „незалежних“ орґанів громадської думки, нічого не вийшло?
Панове редактори з більш і менш „репрезентативних“ і „незалежних“ ґазет повинні взяти до рук свою власну писанину з року 1929, порівняти її з датами переговорів Пана
