цитатах самого Покійника), щоб вони не залишились на випадок моєї смерти“, тобто не попали в руки української пресової каналії.
Так говорить і так просить український монархіст-державник!
Покійний на своє власне нещастя не спалив їх, не знищив, бо вже люта хороба ослабила, підточила його як розумові так і моральні сили.
Але, й зломаний лютою хоробою, пишучи свій „комунікат“, він все-ж не зважується порушити примітивне правило пристойности і навіть не „лякає“ нас, як то робить потім сповна розуму „лицар“-„братчик“ П. Кочубей у своїх листах.
Покійний, тратячи все більше і більше свої духові сили, вигадує байку про те, що між Радою Присяжних і ним є „принціпова“ ріжниця і розповсюджує цю байку довірочними листами, як в рядах гетьманців і наших прихильників, так і поміж ріжними підлизнями, які в цей час, чуючи розклад колишньої могучої моральної сили, хмарою налітають на немічного хворого, — розуміється, як його і його ідей „оборонці“…
Але він ще тямить, що невільно переступати порога, за яким починається моральне багно, і не давши тим більш чи менш „репрезентативним“ пресовим каналіям, які благали у нього — розуміється „в інтересах оборони нашої нації від…“ та-ж не від більшовиків чи інших ворогів, а від… злого Гетьмана України, — дозволу на друк, так і вмирає.
І обовязки української пресової каналії виконують тепер „друзі“ і „братчики“, „лицарі“ і „моралісти“, закриваючись його тут зовсім неповинним імям…
Не міг Покійний друкувати „щоденника“ не лиш ізза свого листа, якого факсімілє ми тут подали, але й тому, що „угорська справа“ була ним самим ініціована і то ще в році 1922, коли з доручення Пана Гетьмана їздив бувший міністр закордонних справ Української Держави разом з п. 3. до Будапешту, щоби спробувати добитись допомоги нашій справі з боку угорського уряду.
Не пощастило їм тоді, не пощастило й пізніше. Розбита була й справа, яку довелося Пану Гетьманові, ізза повної нездібности до праці тодішнього Голови Гетьманської Управи, переводити особисто в життя.
Знаємо, що це не перша й не остання наша невдача. В житті не йде все гладко, та ще коли в центрі орґанізації загніздилися такі типи, як оці „братчики“…
Але будемо далі вести наше діло з чистою совістю, орґанізуючи гетьманців, вимагаючи від них дальших жертв, будемо далі шукати допомоги у чужинців, яких інтереси
