Сторінка:Ідея та дійсність (1932).djvu/26

Ця сторінка вичитана

життєвого політичного досвіду щоб самій критично поставитися і зрозуміти нікчемність цих паяців.

Найгіршим в „діяльности пер“ „братчиків“ є те, що вони ґльорифікують маніякальну думку хворого В. Липинського, яку він раніше сам висмівав, начебто ми крали в нього ту ним, Липинським, „видуману“ нову спасенну, ніким і ніде ще не виявлену рецепту для будування чи спасення України. Проти цієї вульґаризації, до якої на жаль дуже багато спричинився сам Покійний за час своєї недуги, ми протестували за його життя; протестуємо й тепер проти профанації „братчиками“ памяти Покійного.

Ми твердили й твердимо, що для виховання думаючого здоровими політичними катеґоріями нового, здібного до відбудови Української Держави, покоління — потрібні серйозні студії „Листів“, зате зовсім не потрібне, а то й шкідливе читання „Комунікату“, „вступного слова“, як поплутаних, диктованих злобою, переповнених неправдами, нельоґічних виявів підточеного недугою духа Покійного.

Студіювати-ж „Листи“ кожному, хто хоче взяти діяльну участь в нашому політичному житті, необхідно тому, бо в них Покійний льоґічно сформував і розяснив глибокий життєвий сенс досі підсвідомого ірраціонального державно-творчого пориву українського народу: народження української державної нації, — які виявилися в чині Гетьмана Павла Скоропадського в день 29. IV. 1918 р. скристалізувалися в тодішній Українській Державі і накреслили напрямну нашого майбутнього державно-національного розвитку.

Мусимо говорити різко, бо не можемо допустити, щоби самозакохані галанаси ізза своїх дрібних і дурних амбіцій, — лиш тому, що у нас, як казав Покійний В. Липинський, „екзекутиви немає“, — топтали в багно те, що дійсно великого зробив Покійний, нахабно та святобожно прикриваючись його іменем.

Брехнею і блюзнірством є їх запевнення, що вони творять волю Покійного, коли вони втягають світлу память його в те моральне багно дрібних амбіцій та самолюбства, в яке на передодні смерти зіпхнула його недуга, а яке для них стало суттю їх діяльности.

Коли ті політичні скункси передруковують в 1932 р. з „репрезентативного“ „Діла“, сумної слави „Комунікат“ з 1930 р. та святобожно додають: „згідно з волею бл. п. В. Липинського подаються тут до публичного відома слідуючі документи про „Будапештенську справу“: виписки з непризначених до друку, особисто лиш Ясновельможним Паном Гетьманом довірених покійному записок — то вони тільки брешуть і безчестять світле імя Покійного.

Як реаґував Покійний на цей лист і щоденник, які одержав ще в березні 1929 p.?