в цім сам формулує, пробити шлях до „проводу активним вартісним і вибиваючимся на чоло руху елєментам“, з яких „найвартішим“ і найбільш запопадливо „вибиваючимся елєментом“ був не хто інший, як п. Залозецький сам.
Меморандум стверджує „повний розклад орґанізаційного хребта“ (п. Кочубея), що „хаотизує вже існуючі гетьманські орґанізації“ і „кличе напруженою силою, гомоном Дзвона Великої Небезпеки та Трівоги“[1], про необхідність передати в руки Яснв. Пана Гетьмана всю повноту влади, тобто підпорядкувати Пану Гетьману особисто, як диктаторові, голову Ради Присяжних — Липинського і голову Гетьманської Управи — Кочубея, бо
„в сучасних орґанізаційних умовах чи може нам хто вказати інший вихід?“
„Ґеніальну“ думку Залозецького Рада Присяжних одкинула. Не зробивши карієри на „безідейній“ диктатурі, починає він робити її на ідеї.
Він виступає проти Покійного Проф. С. Томашівського в „обороні“ Покійного Липинського з брудною й вульґарною статтею, з такими „перлинами“ арґументації, які є звичайно окрасою брукових рептильок, а які не сміють мати місця в шануючій себе політичній пресі, а особливо в наших гетьманських рядах. Ясновельможний Пан Гетьман і я, уважали такого сорту „оборону“ Липинського дискредитацією як його особисто, так і нашого руху в цілому і підняли цю ж справу на Гетьманській Управі.
Та тут виявилося, що не лиш хорий Голова Ради Присяжних Покійний її Липинський, але і здоровий безвольний Голова Гетьманської Управи, стали покривати як „редактори“ цей — „лицарський“ — виступ Залозецького.
Ставши на цей шлях робить наш „лицар“ свою дальшу карієру на „ідейности“. Він підюджує хворого Липинського та приводить його до зломання (самим В. Липинським особисто запропонованого) приречення Пану Гетьману не листуватися в знак довіря ні з ким з Берліну безпосередньо, а лиш через Пана Гетьмана, якому Покійний сам накинув не відповідаючу духові нашої ідеольоґії „диктатуру“.
Не будемо наводити дальших подвигів цього карієровича. Як не виносили ми цього сміття з нашої хати доси, так не робили-б ми і тепер цього, колиби „братчики“, жонґлюючи фразеольоґією Покійного В. Липинського, не вносили плутанини в основні соціольоґічно-політичні поняття нашої ідеольоґії, не баламутилиб молодь, яка ще не встигла перестудіювати „Листів до Братів Хліборобів“ і не набралася ще
- ↑ Підкреслення і всі великі букви в цитатах не моя вигадка, а витвір „героїчно-аристократичного патосу“ п. Залозецького. — О. Ск.
