здорові, а на нашу думку для України навіть єдино-спасеннії ідеї, на яких можна булоб збудувати трівку Українську суверенну Державу.
І коли В. Липинський з „Вступного слова“ „Збірника“ докоряє нам, що „в цілім Бюлетені нема ніодної думки, якаб не була вже висловлена в моїх „Листах“, то він бє хіба лиш по свойому „братчикові“ Кочубеєві, який думав і думає, що він коли не вищий, то принаймні рівновартний Покійному ідеольоґ, і за свого головування в Гетьманській Управі невдало намагався зробити з „Бюлетеня“ конкуренційну „Листам“ „ідеольоґічну“ трибуну.
„Бюлетень“, це практичний орґан гетьманського руху і тому В. Липипський, сам не бажаючи того, висловлює нам признання, бо ми дійсно ведемо його згідно з нашою ідеольогією, сформулованою недеінде, а власне в „Листах“, ведемо наперекір тому, що знеможений хоробою автор тих „Листів“ сам намагався ту нашу, колись і його, ідеольоґію підточити й зруйнувати…
Сум і жаль огортає мене, що я змушений ці рядки писати.
А змушують мене до того ті самозакохані політичні блязни, які, замісць, якби то личило „друзям“ і „братчикам“, заховати до архіву ці свідоцтва слабости Покійника, кидають їх знов і знов на політичний ринок, щоб здобути собі охлап дешевої популярности на чужий рахунок. Притім, у своїм безмежнім самозакоханій, супроводять вони ці свої по суті паскудні вчинки такою наївною самопевністю, таким накопиченням великих, гарних слів, подекуди навіть здорових думок, запозичених у Покійного, що люде сторонні, які немали змоги пізнати цих панків зблизька, не можуть припустиш, що мають тут діло з таким безмежним штубацтвом. Люде з тендітними нервами повчатимуть мене: „треба бути ввічливим в полеміці з противником!“ З тендітніми нервами встрявати в політику та ще й українську! — Пожалься Боже! А зрештою і не в саму лиш політику. Послухайте, що радив на такі, як оцей наш, випадки, коректний та ввічливіш тайний радник-олімпієць Ґете:
… „Höflich mit dem Pack?
Mit Seide näht man keinen groben Sack!“
Щоб мені не закинули однак, що „лаюся“ не арґументуючи, пригадаю громадянству дійсний шлях в опозицію колишнього, по теперішній термінольоґії „братчиків“ 100-процентового „ванзейського гетьманця“, д-ра Залозецького.
Дня 21-го березня 1929 р. подає п. Залозецький свому братчикові п. Кочубеєві, тодішньому відповідальному „провідникові“ нашого руху, меморандум для докладу Яснв. Пану Гетьману. Ціллю меморандуму було, як це п. Залозецький
