ською Громадою, прошу її ніколи не забувати, що перемогти Діло наше може тільки тоді, коли свято зберігатимуться його три основні принціпи: ідея Української Трудової Класократичної Монархії, оперта на Хресті, Праці і Мечі; вірність Ясновельможному Пану Гетьману та Родові Його; і солідарна орґанізація для проводження ідеї та возстановлення суверенних прав нашого Гетьманського Роду.
Цей лист висловлює й формулує наші, гетьманців, думки в такій достойній формі, що кожен з нас, колиби доля змусила його від активної співпраці відійти, мігби під ним підписатися.
Але благородний стиль цього листа В. Липинського не має нічого спільного з розперезаною, вульгарною й принижуючою лиш самого автора, а не тих, на кого він в такий спосіб нападає, писаниною, пущеною в світ під сенсаційним, розрахованим на охочих до американських методів реклями заголовком: „Розкол серед гетьманців“
У жовтні, року Божого 1930.
Високоповажаний Пане Редакторе!
З приводу опублікованого в „Ділі“ під заголовком „Розкол серед Гетьманців“ письма В. К. Липинського — в імя правди — прошу Вас дати ласкаво місце, в однім з найблищих чисел Вашого часопису, нищенаведеному спростованню, заключеної в згаданому письмі неправди, яка і мене особисто торкається.
З письма В. К. Липинського виходить, начебто зацитованій ним, а підписаний також і нами — (Л. Сідлецьким, мною і Є. Томашевським), лист членів Ради Присяжних і Членів Дійсних Українського Союзу Хліборобів-Державників з дня 5. V. 1930 р., був інспірований Я. В. Паном Гетьманом, який сим способом хотів нібито „позбутися“ В. К. Липинського, щоби ввести в ряди наші якусь-то руїнницьку „отаманщину“.
Се не відповідає дійсности і В. К. Липинський знає від проф. Д. І. Дорошенка, що домагання сказати В. К. Липинському одверто сумну правду про порушення його духової рівноваги і про руйнуючий характер його виступів, походить
