Розуміється члени Ради Присяжних передбачали, що й цілий диктаторський експеримент В. Липинського буде недовготрівалий, але йшли на нього із за педаґоґічно-корисних для руху висновків.
Коли ж Пан Гетьман повіз в Бадеґ В. Липинському, що через хворобу не може виїздити з місця, повновласть на „диктатуру“, то Липинський „диктатури“ не прийняв, а обдарував нас несподіванкою, яка цілковито розходиться, і то вже з основними підвалинами як теорії, так і практики нашого руху: він накинув „диктатуру“, тоб то відповідальність за всі і всіх нас погріхи і недоладности на того, хто по нашій ідеольоґії має бути персоніфікацією маєстату нашої нації.
Іншими словами: наш ідеольоґ вніс дійсно „нове слово“ в ідеольоґію і практику монархічних рухів: не монархісти мали тепер боронити свого Монарха й одстоювати честь його і своєї ідеї, а Український Монарх мав своїм авторитетом і іменем прикривати всі прогріхи й немочі наші. І це вчинив Липинський після того, як його попереджали (наприклад О. Скоропис в листах і особисто на словах в літі 1928 р.) про те, що в наслідок банкротства „Кочубеївського проводу'“' — молоді, недосвідчені в політиці гетьманці висувають вже убійчу для нашого руху по наслідках ідеї „диктаторства“ Пана Гетьмана на еміґрації. Тоді В. Липинський здавав ще собі справу з того, яким небезпечним експериментом для нашого молодого ще монархічного руху, булаб „диктатура“. Одначе, не дивлячись на ці перестороги, Липинський Пану Гетьманові „диктатуру на еміґрації“ накинув.
Для чого прийняв її на себе Пан Гетьман?
Пан Гетьман на себе перейняв всю відповідальність, щоби рятувати орґанізацію з тяжкого становища, з якого не могли її вивести ні ідеольоґічний провід тяжко хворого Липинського, ні за його порадою покликані до реальної роботи люде. Перейняв на себе всю відповідальність Пан Гетьман на короткий час і вже в липні ц. р. по згоді з Радою Присяжних при моральній підтримці „Першого зїзду гетьманців“ склав з себе цю відповідальність за працю виконавчого Центру і переклав її на колегію Гетьманської Управи, а з 10-го жовтня ц. р. вже й провід над Радою Присяжних перейшов до нового її Голови, Й. Мельника.
Ще одне обвинувачення робить В. Липинський Пану Гетьманові: ніби Гетьман хотів розвалити Раду Присяжних, цю як каже Липинський „одиноку правну основу Гетьманства“. Казати таке, це вже справді „валити з хорої голови на здорову“. В. Липинський два роки не збирав Ради Присяжних, бо не міг стерпіти опозиції С. Шемета. Гетьман же по повороті з Бадеґу і перебранню на себе головування скликає
