за Павлом Скоропадським, а не милостива згода не це Голови Ради Присяжних чи когоб то не було.
Характеристична льоґічна непослідовність В. Лип-го навіть у тій сфері, де він, як ідеольоґ державницький, мігби, здавалося, показати ще свою духову силу. Нападаючи на Пана Гетьмана за його політичну активність, Липинський пише: „Павло Скоропадський може стати Гетьманом на тій підставі, що він, стримавшись від усякої персональної акції, віддавби свій авторітет репрезентанта на службу перемігшій на Україні гетьмансько-монархічній ідеї“.
Так пише В. Липинський, а що він робить на ділі?
Пригадаймо цитований на початку лист його до Ради Присяжних з дня 29. XI., 1929, в котрім подається на затвердження Ради постулят: „сконцентрувати в руках Ясновельможного Пана Гетьмана всю владу“ і тільки на зовні закрити диктатуру Гетьмана тим, що розпорядження Ясновельможного Пана Гетьмана „мають бути підписувані відповідними представниками Гетьманської Управи“.
Яким правом виписує тепер Липинський несотворенні річі на адресу Пана Гетьмана за прояв орґанізаційної ініціятиви, коли для цьогож власне він сам здобував санкцію Ради Присяжних, накидаючи Пану Гетьманові в Бадеґу „диктатуру“?
Справедливість вимагає згадати, що В. Липинський був не першим серед гетьманців прихильником „диктатури“ Гетьмана на еміґрації; випередив його в цім хочби д-р В. Залозецький, який ще 21-го березня 1929 р. подав Пану Гетьманові в ній справі меморандум від ґрупи гетьманців.
Історія створеної В. Липинським в Бадеґу „диктатури“ така:
Як видко з наведеного листа з дня 29. X. 1929, Липинський домагався спочатку „диктатури“ для себе. Більшість членів Ради Присяжних на цей несподіваний, для нашої ідеольоґії неприродний і чужий експеримент погодилася з педаґоґічних міркувань. Сподівалися, що, взявши на себе всю відповідальність, В. Липинський сконцентрує остатки своїх сил на позитивних завданнях нашого руху, краще орієнтуватиметься в людях і реальних обставинах і не наражуватиме рух наш на великі помилки, звязані зі стратою часу і сил, як н. пр. подиктований Липинським же невдалий вибір проводу в особі Голови Гетьманської Управи — Н. В. Кочубея, про провід котрого Липинський в 1928 р. писав: „Кращої Гетьманської Управи ніж ця, ми довгі літа мати не будемо“, а через два роки змушений був сам констатувати „повну непрацездатність обломовської Гетьманської Управи, що кожного ранку будувала замки у воздусі, але ніколи не була в стані натягнути на босу ногу носків“. (Лист Липинського до Ради Присяжних).
