Історично невірно списує В. Липинський і обставини вступу Пана Гетьмана в ряди Укр. Союза Хліборобів-Державників. Липинський тепер представляє цю справу так, ніби вступ був вимушений від Павла Скоропадського взамін за визнання Орґанізацією У. С. Х. Д. його прав на Гетьманство. Таке представлення справи члени Ради Присяжних і фундатори її по десяти літах праці в керуючім орґані читають і чують вперше, хоч персонально приймали участь у всіх початкових переговорах орґанізації з Паном Гетьманом.
В дійсности справа малася так: Хлібороби-Державники визнали Павла Скоропадського Гетьманом зразуж, як тільки довідались, що Гетьман рішив повернутися до політичної діяльности, не ставлячи Гетьманові ніяких умов. Липинський може призабув тепер, що він власноручно складав „Комунікат Центральної Управи з дня 16. VII. 1925“, в котрім сказано, що Хлібороби-Державники предложили Павлові Скоропадському ще при кінці 1919 року „скористати із своїх законних Гетьманських прав для рятування погибаючої ідеї української державности. З тієї хвилини — тоб-то з кінця 1919 р. і початку 1920 р. — починається нова політична акція Гетьмана, ведена весь час спільно з обєднаними під його Верховним Проводом українськими гетьманцями-монархістами“. „В основу цієї акції покладено принціп монархічний і класократничний. Ті українські громадяне, що хочуть суверенної Гетьманської монархічної Української Держави, бачуть її символ, її персоніфікацію і її Верховну Владу в Гетьмані Павлі Скоропадськім. Для них він теперішнім Головою Роду, що возстановив дня 29. квітня 1918 р. свою гетьманську родову традицію і таким чином став єдине тепер законним Українським Родом Гетьманським. Біля свого законного Гетьмана обєднуються ці громадяне в класових орґанізаціях“. На еміграції перший звязок з Паном Гетьманом навязала Орґанізація через О. Скорописа-Йолтуховського. Пізніше, в присутности С. Шемета і О. Скорописа, запропонував В. Липинський Папу Гетьманові, котрого Орґанізація вже Гетьманом признала, вступити до Союза Хліборобів-Державників. Обміркувавши справу добре, Пан Гетьман згодився.
В Раді Присяжних ця справа ніколи не обговорювалась, розумілась, як доказ ідейної солідарности Пана Гетьмана з Орґанізацією і ніколи, як порушення принціпу „суверенности Гетьмана“, що визнавався і В. Липинським одною з головних основ Гетьманського Руху (порівняти наведений лист Липинського з дня 29. XI. 1929.).
Таким чином історична традиція і „потреба рятувати погибаючу ідею української державности“ — ось що привело Хліборобів-Державників до визнання Гетьманських прав
