Чи могли бути в членів Ради Присяжних невдоволення супроти Голови В. Липинського?
Дивно булоб, колиб їх не було з огляду хочаб на причину, вказану в згаданім листі самого Липинського — хорі нерви, про які він ще в році 1928 (29.I.) писав до Ради Присяжних слідуюче: „Можливо, що моя горячність, недобра звичка різко говорити і ще остріше писати, врешті моя велика нервовість в останніх часах, викликана тяжкою недугою, єсть головними причинами руйнуючої нашу працю опозіції“. Але крім цієї застарілої, хронічної причини, наспіли нові факти, які загрожували орґанізації серіозною небезпекою і які не могли не стурбувати провідних членів орґанізації. Факти ці — це порушення Липинським орґанізаційної етики, це листовна аґітація Липинського проти Гетьмана і Гетьманського Центру, це порушення Липинським власного слова — ні з ким не вести політичного листування, як тільки з Паном Гетьманом. Відповіддю на таке поступования Липинського і був заклик орґанізацій висланий до нього в формі листа з датою 5. V. 30. Липинський знав від проф. Дорошенка (при особистім побаченню в червні с. p.), що авторами і ініціаторами того заклику була Варшавська ґрупа У. С. Х. Д., себто найблищі, найінтимніші приятелі його. Але він вже з фактами не рахується, він базується на породжених хорою уявою випадках і всю відповідальність валить на Пана Гетьмана. Ось арґументи Варшавської ґрупи У. С. Х. Д за висилку того листа:
„1) Розуміючи, що Вячеслав Липинський, зломаний недугою, від певного часу перестав ясно зізнавати свої вчинки та ще піднявши полєміку і сварки так з членами орґанізації, як і з особами сторонніми до неї, спричинив несвідомо тяжку крізу в Гетьманській Справі і що дискусія, переписка і всякі спроби переконати його в неслушности його діяльности щораз то поглиблюють деструкцію нашої Орґанізації, уважаємо, що звертатися до нього з письмом, у формі арґументованій, не тільки не принесе позитивного наслідку, а навпаки розярить дальшу сварку і непритомну полєміку, — рішуче погубну для нашої Державної Справи.
2) Думаємо, що такий тяжкий і героїчний виступ супроти В. Липинського може бути тільки в формі заклику до нього, признати себе духово зломаним і залишити всяку публичну діяльність“.
Долучений до цієї арґументації проєкт заклику, був зрештою прийнятий, як остання спроба промовити до почуття відповідальности В. Липинського і за спільними підписами йому під датою 5. V. висланий.
