дар зо свинею знов проїхав попри нас. Але порядок на возі був уже тепер зовсім не той, що вперед. Жінка сиділа на переді і поганяла кіньми, а чоловік сидів із заду і обома руками держав свиню, обнявши її за шию. А свиня, увільнена з посторонків, стояла тепер на возі просто, роззиралася на всі боки, кождої хвилі полохаючися перед кождим новим предметом, кождої хвилі готова до скоку. І не довго тревало, аж ось надїхала блискуча панська четверня: коні чвалали, дзвоники теленькали, фірман луснув з батога… Свиня перепудилася страшенно, кинулася і вискочила з воза. Господар, що держав звіря за шию, був очевидно слабший від него і також вилетів з воза і впав так нещасливо, що розбив собі до крови лице о камінь, а свиня в ноги! Аж мої хлопці посхапувалися з воза, дігнали її і помогли господареви пішки завести її на торговицю. От так то, друже мій, виглядає у нас свинська конституція!
Але се ще не все.
По полудні того самого дня вертав я з Тернополя — так завчасу, щоби на ніч заїхати до дому. Наближаємося до рогачки, а там усе ще сидить той сердитий пан з блискучим ножем і спокійнісінько пакає собі люльку на довгім цибусі. Повів я очима по передміських полях, аж бач, геть далеко на гостинці йдуть два чоловіки в хлопськім убраню і рівним кроком наближаються до міста.
— Ну, ті певно довго служили при війську, — подумав я собі, — і так там твердо навчили ся “słoma-siano”, що й тепер іще, на старости літ, держать крок і машерують рівно в ґліді.
Але коли вони вчинилися до нас троха близше, побачив я за ними щось чорне, а по над їх головами, щось блискуче, ніби довгий огнистий язичок. То вже не треба було великої премудрости, щоб виміркувати, що се шандар. А коли надійшли ще близше, то я почув при кождім їх
