вельможні лиси і вовчі шуби покажуть одну одежу, що так вірно, невтомимо і безкористно служить свому господареви, як я!
“Тілько що перші кури запіють, уже встає господар, тягне мене з жердки та йде до стайні досипати худобі січки з вівсом. Верне зі стайні і стоне до праці, різати січку для коней, — уже господиня накидає мене на плечі та йде до стайні коровину видоїти. Верне від корови, знов господар одіває мене на себе та йде на подвірє дров нарубати. Нарубає дров, напоїть коні коло криниці, коровину, воду принесе і вертає в хату, але мені нема спочивку. Вже мене одіває донька, дівчина, що йде на цілий день прясти до богатого сусіда, за ложку страви та за сердечне спасибі. Тілько що туди прийде, служниця того богача несе мене знов домів, бо мушу повнити нову службу. Синок господаря, семилітній хлопчина, ззївши кусник хліба з чосником і мисчину теплої затирки, мусить іти до школи. Тож бере мене також на свої дрібні плечі, хоть майже по кістки йому сягаю і долішнім кінцем тягнуся по снігу, і йде до школи. Тай тут я не можу довго забавити. Ще в сінях здіймає мене з хлопчини парубок — слуга другого сусіда богача, що потребує мого господаря, аби йшов молотити або гній зі стайні викидати. А в полудне, коли діти виходять зі школи знов той самий парубок несе мене до школи, щоб я хоронив від морозу хлопчину, як вертає домів. А з дому несе мене знов до господаря, а ввечір знов мандрую по доньку. І так цілісінький день переходжу, як ткацький човник з кута в кут, із плечей на плечі, від праці до праці, завше до услуг готовий, завше пожаданий, тужно очікуваний і з дякою приниманий. Справді — так жити, то значить не дурно жити! То значить сповняти своє призначенє, служити ретельно, бути пожиточним! Так живучи, можна чутися вдоволеним
