ковий зміст і різняться тільки в словах, то подаю тут як пересічний приклад останній одержаний мною лист:
Д. 3 жовтня.
Шановний пане! Я молодий чоловік, що власне скінчив школу, і готуюся вийти в життя. Та куди гляну, не знаходжу заняття, яке б було мені зовсім по душі. Чи життя письменника легке й дохідне, чи справді це такий гіркий хліб, як про нього говорять. Мені здається, що воно мусить бути вигідніше від багатьох інших, ба навіть від найбільшої частини занять; мене так і пре щось невідхильно віддатися йому. Чи виграв, чи програв, а я таки хочу попробувати щастя, чи втону чи випливу, чи пан чи пропав. Отже як треба починати, коли хто хоче мати щастя в літературі? Не бійтеся представити мені діло точнісінько так, як воно є. В найгіршім разі мій намір може розбитися, а від того ніхто не забезпечений. Я думав про правничу кар'єру, також про п'ять чи шість інших родів заняття, але всюди те саме лихо: все переповнене, напхане, всюди більше подачі, як попиту, успіх неможливий, бо рук забагато, а роботи замало. Але я мушу взятися за щось, і ось хапаюся за літературу. Внутрішній голос говорить мені, що це для моєї вдачі відповідне поле, коли взагалі у мене є талант для нього. Залучую Вам деякі проби. Прошу Вас, прочитайте іх і скажіть мені свою щиру, безсторонню думку про них. І ще одно мені жаль, що мушу наприкрятися Вам, але пригадайте собі, що й Ви колись були мо-
