Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 9. Повісті (1956).djvu/84

Цю сторінку схвалено

просьбу можна зараз. В разі потреби можна буде сказати їй, що просьба вже подана, а в тім хто знає, чи при її хоробливім духовім стані завтра вже не вирине в неї бажання зовсім суперечне з оцим нинішнім?

Отак розміркувавши, капітан вийняв із столика папір, перо, чорнило й написав прохання після всяких приписаних форм. З тим документом поспішив до жінки, щоб їй показати його і дати доказ, що сповнив її бажання. Зустрівши в сальоні Юлію, що на його вид відсахнулася перелякана і знітилася, мов зловлений заяць, капітан, не придивляючися їй ближче, був вдячний випадкові, що піддав Анелі товаришку і наважився не пустити Юлію так швидко додому.

— А, тітка Юля! — скрикнув радісно, наближаючися до неї і цілуючи подану руку. — Якже пані поводиться? Чому ж то пані не були ласкаві відвідати нас іще вчора вечір? На, Анєлечко, оце той документ, про який ми говорили. Прочитай його, як тобі сподобається.

І вручивши Анелі прохання, обернувся знов до Юлії.

— Що ж то, чому пані не сідаєте?

— Хочу йти. Я тільки на хвилечку забігла до Анелі.

— Те-те-те-е! Хочу йти! Навіть пані про це не думайте! Зараз мені роздягайтеся з пальта і капелюха!

— Пане капітане! — благаючи, обернулася до нього Юлія. — Прошу на мене не напирати. Слово даю…

— Але що там мені! — кричав капітан, майже силою знімаючи з неї пальто. — Ніяких таких слів не слухаю. Молоді й гарні вдови не мають ніякого голосу і повинні слухати чужого