іншої пари коней, а старий, у якого тепер очі були зовсім видющі, так само зручно залізним дротиком відімкнув колодку, якою прикріплене було залізне путо на кінській нозі, як і молодий.
— Буде по парі? — запитав старий молодого.
— Думаю що безпечніше буде тільки по парі, — сказав молодий, і розпутавши пару коней та зв'язавши їх тим самим путом за шиї, сів на одного з них і оглянувся на свойого товариша. Цей обвішаний торбами, полишивши біля вогнища палицю та порожню пляшку, без великого труду сів також на коня з другої пари, й оба помаленьку рушили толокою в напрямі до гостинця. Виїхавши на гостинець вони погнали коней і тільки задудніли, рушивши з копита.
Штука вдалася їм зовсім добре, а конюхи аж рано оглянулися, що жебрацький почастунок коштував їх дуже дорого, бо за нього їм пропали дві пари коней.
— То не жебраки були, а якийсь нічні мари, що одурили нас, — сказав понуро той конюх, що побажав був жебракам доброго вечора.
Могили, могили, могили…
Старого Петрія поховано з сільською парадою, звичайною в тих сторонах для заможнього селянина, але без участи сина. Під вражінням наглого нещастя, що впало на хату, якось забули мабуть повідомити його про смерть вітця. Аж під час похорону Петріїха догада-
