— На, маєш, поганине! — скрикнув він при тім і, зірвавшися на ноги, почав утікати.
Куля, призначена очевидно для старого Петрія, трапила нікому нічого невинну паню Кралінську, що йшла поруч нього зараз за шлюбною парою. Вона скрикнула голосно: — Єзус! Марія! — потім ухопила себе рукою за груди й упала на землю. Довкола неї зчинилося збіговище народу, а за втікачем пустилася погоня охочих із публики та поліціянтів. Цим разом йому не вдалося втекти. Його на першім перехрестю вулиці зупинив фіякер,[1] побуджений криком публіки. Його зараз ухопили в руки та відібрали йому револьвер, а поліція пізнала відразу, що це той сам Сенько Довбущук, який перед кількома місяцями втік із арештантської роботи і якого відтоді даремно пошукувала поліція. Переслуханий у поліції він признався, що, зустрівши обох Петріїв на вулиці й пізнавши їх, він кілька день слідив за ними, аби помститися на них за свою кривду, а коли своїм вистрілом зробив їм маленьку пакість на їх весіллю, то нехай вибачають. Коли йому сказали, що він не трапив Петрія, тільки зовсім незнайому йому паню, він відповів цинічно:
— Овва, то я дурень! Але старої бабенції і так не шкода.
Пані Кралінська наслідком віднесеної рани справді вмерла по кількох годинах, не прийшовши до себе, а Андрій зі своєю молодою дружиною сам-на-сам опинився на порозі до нового життя.
- ↑ Фіякер — візник.
