скорописом, не втну. Це стара друкована псалтиря, але в ній так далеце[1] нема що читати. Але є там у різних місцях повліплювані картки паперу, записані різними письмами, пописано дещо з-переду і з-заду на паперових обложках, а дещо подописувано також на берегах друку. Я там пробував дещо слебезувати[2], але небагато з того вирозумів. Лише стільки вирозумів, що ця книжка може пригодиться власне вам обом.
— Нам обом? — сказали разом оба Петрії.
— Так мені здається — відповів гість, у якім читач певно пізнав уже Невеличкого. — Тота книжка дісталася до моїх рук досить незвичайним способом, але про це я не буду оповідати вам. Я шукав чого іншого, та що інше знайшов. Шукайте ви тепер, може будете щасливіші від мене.
По цих словах гість устав і, поздоровивши господарів, вийшов із хати. Старий Петрій сидів здивований за столом і силкувався пригадати собі, де й коли він бачив цього чоловіка, але не міг пригадати нічого. Андрій тим часом почав переглядати книжку, але скрутне скорописне письмо не легко було читати, і він, попробувавши відчитати дещо в однім, другім і третім місці, відложив книжку на бік і сказав:
— Ні, не йде! То треба при вільнішім часі задати собі праці.
І він, згорнувши книжку, положив її до своєї подорожньої валізи і пішов своїм звичаєм поглянути по господарстві.
