Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 9. Повісті (1956).djvu/427

Цю сторінку схвалено

нати, не відповідаючи на поклони господаря гостинниці.

— Wus ist dus? Wus ist dus[1]? — питали один одного здивовані та перелякані жиди по відході жандармів.

До Бляйберґа підійшов той самий жид, що перед полуднем умішався був у його розмову з орендарем, і запитав його ледве чутно:

— Ви знаєте добре того орендаря?

— Що значить добре? — відповів жидівським звичаєм Бляйберґ питанням на питання. — Як може один чоловік знати другого добре?

— А ви розговорилися з ним досить одверто, — сказав другий жид.

— Ні з ким не говорю інакше, — відповів Бляйберґ, — бо не маю з чим критися.

— А той орендар властиво й не орендар, — сказав практичний розмівник. — Я знаю його трохи ближче, хоч він певно не знає мене. Він собі про людське око та для властей орендар, але на правду він голова широко розгалуженої шайки конокрадів, що веде величезну торгівлю краденими кіньми, продаючи в Росії коні крадені по нашім боці, а в нас коні крадені в Росії. Але сьогодня йому, мабуть урвалося його ремесло. Я трошки прислужився йому. Він, певно, навіть не буде знати, за що. А вам раджу на другий раз бути осторожнішим у виборі своїх приятелів. Güte Nacht[2]!

І сказавши це, він віддалився, полишаючи Бляйберґа в невеличкім розчаруванню.

Справа ярмаркового заколоту в Жидачеві не вияснилася вповні, бо Хаїм Шпіцер із

  1. Що це таке?
  2. Добраніч.