жаючи на щоденні зносини з християнською людністю, живе в зовсім окремій духовій атмосфері.
Вже було досить пізно вночі, коли двері кімнати відчинилися і до неї ввійшли два жандарми в звичайних уніформах, з величезними карабінами на плечах і з настромленими на них блискучими сталевими баґнетами. За ними в покірній поставі йшов господар Вайнреб, повторяючи раз-по-разу:
— Ich weiss gur nischt! Ich weiss gur nischt[1]!
— Тут орендар Абрагам Ґляйхґевіхт? — запитав гострим голосом один жандарм, увійшовши в його кімнату без привітання.
— Ich bin hier[2], — обізвався Абрум і піднявся зі свойого сидження.
— Kennen Sie einen gewissen Chaim Spitzer[3]?
— Nein, ich kenn' ihn gur nischt[4], — відповів без вагання Абрум.
— Ich wusste, dass Sie dies verneinen werden, — сказав жандарм. — Also bis auf Weiteres sind Sie arretiert. Kommen Sie mit![5]
— Was wollen Sie von mir? — протестував орендар. — Ich bin ein ehrlicher Mann[6].
— Das wird Sich schon zeigen. Kommen Sie mit uns![7] — сказав жандарм, після того жандарми взяли його між себе і вийшли з кім-
