властителя воза й коней, баришівників та інших людей, що стояли близько воза, окремо переслухали економа та двірських слуг, найбільше пошкодованих у тій справі, а потім, зробивши все можливе для привернення порядку, пішли далі патролювати по місті, розпитуючи різних людей та нотуючи те, що чули від них.
Ярмарок помалу заспокоївся і дійшов до кінця, а вечером у Вайнребовім заїзднім домі знов зібралися деякі з тих жидів, що були там перед полуднем. Орендар Абрум знов сидів спокійно на лавці в куті кімнати, розмовляючи з Бляйберґом, що від полудня аж до вечора весь час не покидав його. Бляйберґ дуже вподобав собі Абрума за його практичний розум та знання різних життєвих справ, і рад був тому, що віднайшов у його душі, як йому здавалося, деяку симпатію до свойого менше практичного ідеалізму. Витворити між галицькими жидами інтелігенцію, яка, не цураючися жидівської віри та національної традиції, так як це чинять т. зв. „марморейні“, німецькі або польські жиди, при тім шукала би спільного ґрунту для життєвої праці з інтелігенцією українською та польською, оце чим раз більше вияснялося в Бляйберґовій голові. Він почував це вже давніше, але тепер це вияснялося йому щораз більше, що така ітеліґенція може виробитися тільки в новочасній християнській школі, яка, не накидаючи жидівській молодіжи християнства, давала би їй доступ до всього новочасного знання. Абрум так само гостро, як Бляйберґ, осуджував життєву непрактичність т. зв. учених жидів та забобонність жидівської маси, що, не вва-
