— Guten Tag, Abrum[1]! — привітав він орендаря.
— А, як ся маєте, пане Бляйберґ! — відповів орендар, усміхаючися дружно, і простяг йому руку до привітання.
— Що привело вас сюди? — запитав Бляйберґ.
— А, так, інтерес. У мене там господарство велике, а тут добрий торг на коні. Як же вам поводиться?
— Все по-старому. Не можу знайти собі такого діла, що би могло зайняти мене, а тим часом шукаю та й шукаю чесних та розумних людей між нашими, аби звести їх якось докупи.
— На що вам цього? — з усміхом запитав орендар.
— Може би з того що зварилося, — також усміхаючися, відповів Бляйберґ.
— Що може з того зваритися? — знов запитав орендар і додав: — У нас чесні люди не займаються нічим, окрім святих книг, а розумні дбають про свої діла. А таких, що були би відразу і чесні і розумні, ви між нашими не знайдете.
— Ну, — відповів, усміхаючися, Бляйберґ, — маю в Бозі надію, що в нас не так іще лихо. От і в вас самих я пізнав розумного чоловіка, і не сумніваюся, що ви також чесний чоловік. А таких мав я нагоду пізнати ще й більше. А до тих, що займаються тільки святими книгами, я й не приступаю, бо з ними нема що говорити. Я вважаю їх дармоїдами, що святими книгами закривають своє нетрудяще життя.
- ↑ Добрий день, Абрум.
