личкий виліз поквапно з печери, помалу та обережно зліз на долину, хоч тепер це було вже досить легко.
Нарешті станув на землі. Тяжко зідхнув після дряпанини по скелі, потім сів унизу на мураві і заспокоївшися, зачав переглядати знайдену книжку. Вона була вся писана старим письмом, якого він не вмів прочитати ані трохи. Згорнувши книжку, він положив її до своєї торби, знайшов свою сокиру, яку кинув був униз із каменя, оглянув іще кілька разів той камінь із різних боків і віддалився.
Пригода з Довбущуками, що скоїлася з початком осени, для обох Петріїв скінчилася короткою недугою. Андрій мало потерпів на здоров'ю, і видужавши, відпросився в батька до Львова, аби записатися на університет і віддатися правничим студіям. На це згодилися вони оба з батьком по кількаразових розмовах, дійшовши до переконання, що правничі студії можуть бути найкорисніші для Андрія в його дальшім життю. Він від'їхав до Львова якось так поспішно та несподівано, що забув навіть попрощатися з Олесею. Аж у часі дороги він пригадав собі її, і рівночасно дізнав чуття, що назавсіди розстається з нею і що ніщо властиво не в'яже його до неї.
У Львові Андрій за батьковою порадою заїхав до підрядного готелю Куна, куди звичайно заїздили українські священники, і при помочі готелевого фактора почав шукати собі
