Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 9. Повісті (1956).djvu/371

Цю сторінку схвалено

видами чудову околицю. Й усі подивляли красоту будови, виконаної італійським майстром, і чудове положення між лісом і водою, і сильні укріплення, і штучно в фантастичних формах повироблювані човни, що колихалися на гладкій[1] поверхні ставу, і зі смаком поприбирані альтани в парку, словом, — подивляли все, що можна було хвалити. А хоч дехто зі старших панів закидував словом: „Пощо було будувати на теперішні часи так коштовні укріплення? На що здасться в нинішніх мирних часах замок, на що рови, зводжений міст і палісади?“ — то пан воєвода, випрямивши свою горду, високу стать і показуючи гордо лівою рукою на власні груди, говорив із задоволеним усміхом:

— Мій дім — моя твердиня! Хіба ж ви не бачите високої мети, котра керувала мною при будові цього замку?

Гості мовчали й хитали головами, тільки дами шелестіли довгими, ґазовими, легкими як павутина, сукнями, повертаючися гордо одна перед одною.

— Гляньте на ті сині гори, що мріють далеко! Бачите, то брама, котрою часто входили Угри в нашу країну! Туди колись вдерся Раковцій! Мій замок призначений на будуче заперти їм браму. Гляньте на розлогі, широкі та рівні поля від сходу й півночі! Це шлях, котрим налітала пагубна саранча — татари на наше благодатне Підгір'я. Мій замок має стати запорою проти загонів басурмен, стати охороною бідним людям, що тікають зі своїм добутком перед мечем і вогнем невірних!

 
  1. Гладкий — рівний.