у банку в Сиготі. Це, певно, великі гроші, то з них наросте великий процент.
— То небезпечна річ, — сказав Петрій зі звичайною в українця недовірливістю до всяких спекуляцій.
— Нічого тут небезпечного! Я беру цілу справу на себе, а думаю, що мені можете повірити.
Петрій не сперечався довше й пристав на те, що казав жид. „Хто зна“, подумав собі, „в якій пригоді можуть стати ті гроші, як не мені, то комусь по мені!
— А що буде з малим? — закинув Ізак.
— Малого відішлю додому, скажу йому добре, куди йти, і най іде!
І оба довго ще говорили про всячину. Нарешті, їх перемогла втома, і оба поснули твердим і спокійним сном. Лиш малий Іванко, що спав між ними, кидався й кричав крізь сон… Видно, вуйки нагнали йому немалого страху.
Олеся Батланівна була гарна, дуже гарна дівчина. Андрій знав її ще змалку і давно, давно полюбив її. Але любов його не була та пристрастна, гаряча, шумна любов, що вбирає любу особу яркими красками ідеалу, що говорить багато про себе, добираючи найтонших красок, аби висловити найменші відтінки чуття. Це була тиха, сильна й повна саможертви любов, ніжне прив'язання брата до сестри, бажання тихого, родинного щастя в життю.
