Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 9. Повісті (1956).djvu/31

Цю сторінку схвалено

— А хто велів тобі це робити?

— Там така Мариня є, пане капітане. Дуже гостра шаржа[1]. Ще гостріша, ніж пан фірер[2] Фухтіґ.

Пані Анеля приснула сміхом, чуючи ті слова, та капітан з найповажнішим у світі лицем екзаменував Грицька далі:

— Значить, недобра особа?

— Як оса.

— А горілку пив?

— Пив, пане капітане.

— А чим закусив?

— Хлібом і смаженою ковбасою.

— А хто тобі це дав?

— Та вона… та сама Мариня.

— То мусить бути добра особа?

— Як рідна мати, пане капітане!

— А ти сварився з нею?

— Сваривсь, пане капітане.

— А перепросився вже?

— Вже, пане капітане.

— Ну, йди ж тепер і запитай її, чи швидко буде обід, бо ми вже голодні.

— Слухаю, пане капітане!

І, салютуючи, Грицько по-військовому зробив півоборот наліво. Та, заким іще рушив до кухні, відчинилися супротилежні двері сальоника і показалася в них Мариня, просячи панство на обід. Грицько обернувся, плюнув і, мурмочучи: „Це дідько, не дівчина!“, пішов до кухні.

 
  1. Шаржа — військовий чин.
  2. Фірер — унтер-офіцер, нижчий військовий старшина.