— Ґвалт, ґвалт! Хто в Бога вірує, рятуйте, рятуйте, не дайте душі загибати!
Саме в тій хвилі стих вітер на хвилину, і розпучливий голос жида дзвінко розлетівся по лісах і горах.
Але опришки як стій зав'язали йому рота і нещасний мусів німо дивитися, як ті нелюди кинулися мучити страшними муками його любу, напівмертву жінку. Серце його стискалося в грудях в почуттю безсилля, що бачить її тяжкі муки, а не може їй помогти.
Уже кляті обступили Рухлю, вже засвистали в повітрі їх канчуки, вже серед проклять, сердитих слів дався чути слабий стогін мученої, вже її випитують за гроші, та вона нічого про гроші не знає, вже ватажок кричить голосно: „Вогню!“, в грудях жида стигне остання крапля крови, — коли нараз почувся гук рушниць, упали два вистріли, і рудий і другий опришок трупами впали на землю. Решта розбіглася з криком, покидаючи свої нещасні жертви. Тільки корчма, серед котрої опришки розложили великий вогонь, горить у середині. Дим валить вибитими вікнами, а полум'я рухомими вогняними язиками лиже вже стріху, що тріщить, сичить і куриться.
У світлі пожежі бідний жид бачить при собі чоловіка невисокого росту, який розв'язав його й каже йти за собою в село. Сам він бере на руки задеревілу Рухлю, обвиває її своїм широким сердаком і несе, мов дитину, до села.
— Та що довше оповідати? Ви вже самі всього догадалися, Кириле! Той нещасливий жид, — це я, а його несподіваний порятівник — ви! От чому мені на душі ваша кривда! Вчора вечір перед сном дивлюся на образ Рухлі, що
