— Та чула й хотіла вас про цілу річ ліпше розпитати, але вас не було.
— Я ходила в гори шукати Іваська.
— В гори? А він чого в горах?
— Чого в горах? Чортів їх батько знає! То вже десь твої легіні його запакували! Але ж бо й догулялися!
— Що, що таке, будьте ласкаві, мамо, скажіть! — напирала Матрона.
— Бідна жінко, твої сини нині вже сидять у гарешті[1] в Сиготі на Угорщині!
— Боже мій, — крикнула Матрона, — за що?
— Я їм стільця приставила і я знаю, за що. Але ти, — додала грізно, підступаючи до заляканої жінки, — не важся мені про це ані словечка писнути свому чоловікові, бо пам'ятай!
І затисненим кулаком погрозила Матроні.
— Не скажу, мамо, не скажу, тільки будьте ласкаві, скажіть, як довго їм там сидіти?
— Не бійся, недовго, — потішала її стара, — їх випустять. Але я тобі кажу, жінко, пильнуй їх, вони на дуже злій дорозі. Як нею підуть дальше, то зайдуть на…
Стара не вимовила того страшного слова, але у бідної Матрони стиснулися груди, серце мало не трісло… Німо й мертво поглядала на страшну жінку.
— Але де мій бідний Івась? — репетувала стара, попадаючи в гостріший тон. — Я прийшла у твойого вовка питати за ним, де вони його запакували, що йому зробили?
— Або я знаю, мамо? Або вони мені хоч словечком скажуть, що роблять? Я тут, як остання собака. Мене кожний копає й тручає!
- ↑ Гарешт — арешт, тюрма.
