— Ну, то будьте ласкаві прочитати його, отче настоятелю, — сказав, здвигаючи плечима о. Спиридон.
Ігумен узяв рукопис і, придержуючи його до лямпи, зачав придивлятися до дивних знаків, аби відцифрувати їх. Зверху одно виразно написано:
— А бачите, отче, я прочитав надпис без усякої трудности, — сказав старець, урадуваний, як дитина.
— Я прочитав його також, та ще прочитав і на кінці кілька букв, але решти ані суди Боже!
І справді, немало здивувався о. Методій, коли далі з цілого досить великого рукопису не міг прочитати ані слова. Букви скидалися на українські, письмо було досить старанне, чисте і, як на свою давнину, дуже добре збережене. Слідячи далі старанно, встигли оба ченці тільки переконатися, що не все писане в однім часі, що між письмом поодиноких кусників, розділених відступами, уплило немало часу. На самім кінці були чітко написані такі слова:
Час 25 липня 1856. Гош ман. Бібл. година 12 півн.
— Що це значить? — спитав здивований ігумен. — Що то за слова? Котрого нині?
— 25 липня.
— А оттут хіба не той сам день?
— Той сам.
І роздумуючи над тими словами, ченці поглянули на рукопис.
— Котра година? — запитав ігумен.
— За п'ять мінут одинадцята.
— Гм… 1856, цього року, а Гош. ман., хіба це значить Гошівський манастир? — міркував напівголосно сам до себе старець ігумен.
