інтересну відповідь у листі тодішнього секретаря „Просвіти“ Хоркавого. Рівночасно у мене набралася також спора збірка ліричних віршів, із якої дещо було друковане в „Друзі“ р. 1874 і 75, але цілість я пізніше спалив. Мабуть у п'ятій або шостій клясі я, крім різних драматичних плянів, написав по-польськи віршовану драму „Юґурта“, як шкільну задачу для професора Петра Париляка, а також уривок драми „Ромул і Рем“ німецькими віршами, як шкільну задачу для професора Рішки. В сьомій клясі я написав досить просторе оповідання з селянського життя, як шкільну задачу для вчителя української мови Ксенофонта Охримовича; рукопис цього оповідання заховався припадком і дістався до рук д. Осипа Маковея.
В сьомій і восьмій клясі я зачав також писати поему українським гексаметром п. з. „Пани Туркули“, основану на усній традиції нагуївської Слободи, мого родинного місця, про зруйнування татарами замку, який стояв колись на тій горі, де тепер міститься та Слобода; зруйнування доконане через зраду одного з посідачів того замку панів Туркулів, який для помсти припровадив сюди татар і вказав їм вхід до потайного льоху, де містився склад пороху; запаливши цей порох, татари висадили цілий замок у повітря. Тема нагадує потрохи основу поеми Словацького „Jan Bielecki“, але закінчення тут далеко реальніше. Розуміється, нічого з тих писань я не друкував, а рукописи один за другим попропадали з моїх рук, окрім двох зошитів, із яких один містить переклад Антіґони, а другий початок віршованої драми „Славой“, основаної на мотивах Короледвірського рукопису. В осьмій клясі написав я надто
