і втоптані в болото могли простити його жінці, то яке ж право мав він розставатися з нею з гірким, ненависним почуттям? І, обливаючися рясними слізьми, він кинувся на коліна перед трупом Анелі і цілував і обливав слізьми її холодні, костеніючі руки…
Сенсаційний процес проти Штернберга, Юлії і їх спільників відбувся геть пізніше. Назви Анелі ані раз не згадано в тім процесі і її самовбивство лишилося тайною для всіх посторонніх. По виясненню, а радше загребанню тої нещасної справи, капітанові явилася можність узяти назад своє подання про демісію з військової служби. Схилив його до цього головно Редліх, що по кількамісячній недузі видужав від рани, завданої йому в поєдинку, і перейшов жити до Ангаровича. Рана зробила його нездатним до військової служби, і він обняв на себе обов'язки гувернера Ангаровичевих дітей. І старий Гуртер, вийшовши зі шпиталю і, оплакавши смерть Анелі, поселився у капітана і благословить його ім'я та пильнує його дітей, як ока в голові. Капітан швидко авансував. Діти оплакують іще свою маму, шанують її пам'ять, як святощі, а капітан слухаючи їх жалібних спогадів про неї, тільки сльози ковтає та шепче:
— Бідна ваша мама. Бідна ваша мама! Покинула вас, не натішившися вами!
На Анелиній могилі нема ні хреста, ні плити з написом, тільки високий кипарис, обгороджений залізними штахетами, здіймається вгору рівно, мов свічка, в своїй густій, вічній зелені — вірний образ замкненої в собі енергії і незламної рішучости.
Відень, у падолисті 1892 р.
