я здержувати його на тій похилій площі? І чи ж могла я це вчинити? Остаточно Юлія взяла його в свої руки і при його помочі її пансіон зробився тим, чим був до вчора. Спроваджував їй інших людей, лакомих розкоші, що шукали нагоди, щоб викидати гроші. А коли вкінці барон вичерпав свої фонди і впав так низько, що компромітував цілий офіцерський загал, постаралися, щоб його перенесено до Боснії. Кінець його знаєш!.. Такий був початок моїх злочинів і моєї ганьби. Знаю, що й тут я не без вини та знаю також, що були й інші винуваті, та настільки зручніші, що вміли заховати все шито-крито, сховати кінці, користати зі злого та не нести за нього ніякої одвічальности.
Капітан сидів, похиливши голову в важкій задумі. Жінчине оповідання зробило на нього пригнобляюче вражіння. Не збуджувало співчуття, не загріло серця, обурювало його навіть, розкриваючи ту брутальність, котрої якийсь запас лежить на дні душі кожного чоловіка та з котрою кожний більш або менше старанно криється навіть перед самим собою, а для її замасковання люди повинаходили багато пристойних та делікатних слів. Безоглядне, спокійне розкриття тих низьких вчинків і мотивів в устах його жінки було для нього чимсь дивовижним, несподіваним, боліло його, як свіжо завдавані рани. Та проте він вдумувався в її положення, починав розуміти її і тим самим — починав судити її не так дуже гостро.
— А про цю другу історію з дівчатами що маю тобі сказати? — провадила дальше свою річ Анеля. — Раз утративши пошану для людей, навчившися грати їх чуттями і віруваннями і вважати їх тільки матеріялом для визискання,
