— Алеж це страшенне! — промовив капітан немов сам до себе. — Вирвані з-посеред рідні, з кола знайомих, з рідного краю, кинені в бездонне болото зіпсуття, засуджені на вічну неволю, на забуття, на передчасну смерть або сто разів гіршу від неї нужду на чужині!.. Аджеж від самої думки про таке положення можна одуріти. І та бестія не жінка брала за це гроші!
— Амбасада розслідила цю справу, наскільки могла, — говорив далі Гірш. — Турки платили за гарні, молоді і невинні дівчата навіть по сто і по двісті дукатів. За інші менше, як до згоди.
— Ну, але того, хто їх продавав, того аґента…
— О, цього вже маємо! — гордо перебив ревізор. — О, це хитрий лис! Я певнісінький, що без нього ані ота капітанова, ані її товаришка не була би й подумала про цей ґешефт, що він їх наклонив до нього і платив їм тільки малу частину того, що сам заробляв. Це вже розуміється само собою. Ну, та тепер йому урветься. Перед кількома днями на наше телеграфічне жадання його арештовано в Будапешті. Від будапештенської поліції є донесення, що при нім знайдено багато паперів, рахунків, квитів і цілий довгий спис його помічників і помічниць. То, пане, буде для нас робота! То будуть лови по цілім краю!
Капітан аж стрепенувся з обридження, побачивши на лиці цього чоловіка проблиск якоїсь звірячої радости, радости вовка, що бачить стовплене в огорожі стадо овець і знає, що може рвати й душити і гризти їх, і ні одна з них не здужає ані втекти ані супротивлятися йому.
— Розумію вашу радість, пане Гірш, — промовив по хвилі, — та проте мені здається, що
