тим більше, що крім сподіваних інформацій йому всміхалася надія на добрий обід в товаристві капітана. Вступили до Варшавського готелю. Капітан зажадав окремої кімнати, замовив обід і пляшку вина і, сідаючи при столі обік Гірша, що трохи заклопотаний сидів тільки на половині крісла, промовив якнайсвобіднішим тоном:
— А, я забув вам представитися, пане Гірш! Я капітан Ангарович. Перед кількома днями я вернув з Боснії. Здається, що ви з якимсь підозрінням поглядали на мене, коли я обіцяв вам свою підмогу при відшуканню тої злочинниці…
— Алеж пане капітане! — скрикнув Гірш, мов ужалений, схапуючися з крісла. — Відки ж би я міг…
— Сидіть, сидіть! — мовив капітан, беручи його за рам'я і втискаючи на крісло. — Не маєте чого так дуже відпиратися. Аджеж це ваше ремесло підозрівати, догадуватися різних таємних зв'язків. Не думаю брати вам за зле вашого підозріння, зовсім ні. Але поперед усього їжмо! — додав, коли кельнер приніс росіл і поналивав тарелі.
На кілька мінут перервалася розмова. Чути було тільки брязкання ложок о тарілки і хлюпання плину. Ревізор їв завзято, добросовісно, бажаючи замаскувати своє внутрішнє заклопотання в тім незвичайнім положенню.
— Я вам усе витолкую, — мовив капітан, випорожнивши свою тарілку. — Є тут справді деякий зв'язок, є щось таке, що мене спонукує доложити всіх сил, щоб відшукати цю жінку. Але докінчіть же насамперед своє оповідання!
На лихо, ревізор був уже тепер далеко не такий говіркий, як уперед.
