багато, а мале число „швабів“ додало їм відваги. Та в тій хвилі, коли вони й від себе хотіли дати вогню до вояків, роздався страшенний гук, аж земля задрижала. Один дуб на самім краю лісу разом з корінням вилетів у повітря і з страшним хряскотом розлетівся на тріски, що наче град посипалися на землю, досягаючи навіть деяких босняків по головах.
— Ґвалт! Швабам чорт помагає! — заверещали повстанці.
— Пали з другої! — крикнув осмілений капрал, і в тій хвилі на другім кінці лісу вибухнув другий динамітовий патрон, справляючи так само могутній, а для босняків так само загадковий ефект.
— Боґа мі! — заверещали всі вони. — Шваби мають гармати! Рятуйся, хто може! Тікаймо! Тікаймо!
Вибух третього патрона заглушив їх крик. Під ослоною цих могучих феєрверків цуґ видобувся з честю з небезпечної позиції, без ніякої страти, ще й завдавши побою неприятелеві. А Віцко за цей концепт одержав срібний хрест хоробрости і по вислузі місце доглядача в краєвім шпиталі.
— А я за паном капітаном шукаю вже цілу годину, — мовив Віцко.
— За мною?
— А так. Був у помешканню пана капітана. Вельможна пані сказала мені, що пан капітан певно є в офіцерськім касині. Пішов там, мені сказали: був учора, а тепер нема. Може є в полковій канцелярії на Жовківськім. Пішов на Жовківське, мені сказали, що тепер має урльоп[1] і не приходить, але може…
- ↑ Урльоп — відпуск.
