Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 9. Повісті (1956).djvu/155

Цю сторінку схвалено

зробила її більшою, глибшою, страшнішою. А що, коли справді Редліх був невинний, а те, що він говорив, усе було правда? А! Аджеж Редліх говорив йому це не з власної охоти, не з якогось уподобання до клевети. Говорив, бо мусив. Фатальна стріча з Юлією при обіді і зневага, яку йому зробив через це, змусили його оправдатися. А хто ж винен, що те оправдання витягнуло на денне світло таку безодню скандалу і підлоти? А зрештою, аджеж не сам один Редліх був і є в посіданню тої тайни. Аджеж усі офіцери очевидно знають про це, коли постановили виключити його зі свого товариства! Аджеж кожний з них готов був сказати мені те саме, що сказав Редліх. Значить? Коли так, то за що ж я вбив Редліха? А радше чому він не вбив мене? Чому не зробив мені цього добродійства? Я був-би вмер в тім переконанню, що вмираю як невинна жертва нечесної інтриги. А тепер? Чим я тепер?

Дійшовши до першої лавки на сквері перед намісництвом, сів знесилений і думав дальше. Прохожі, що тут плили непереривною рікою до Волоської церкви або вертаючи з ринку на Личаків, заглядали йому в лице, немов бачучи на ньому сліди внутрішньої душевної боротьби, здвигали раменами або півголосом висказували якісь їдкі уваги про капітана, що певно трохи над міру випив минулої ночі й тепер тверезиться свіжим зимовим повітрям. Та капітан нічого не бачив, нічого не чув, зайнятий тою вбивчою боротьбою, що клекотіла в глибині його душі. В числі прохожих були також вояки, що, йдучи до казарми, салютували перед ним, робили „links schaut“[1]

  1. Вліво гляди! — військова команда.