Цим разом гукнув тільки один постріл, тільки один пістолет ригнув огнем і димом — з боку капітана. Під час команди, користаючи з условини, він зблизився до Редліха на три кроки і в хвилі виголошення слова „три“ стрілив. В тій самій хвилі Редліх, немов шарпнений могутнім подувом вихру, зробив наглий і швидкий півоборот наліво, випустив з руки пістолет, підняв руки догори і розмахнув ними широко, мов чоловік, що тоне або тратить рівновагу, а вкінці захитався, скрикнув „ой!“ і, вхопившися правою рукою за груди в околиці серця, повалився на поміст. Усе те не тривало довше, як кілька секунд.
Лікарі й секунданти кинулися до нього, піднесли його і двигаючи на руках, положили коло вікна. Тільки велика червона пляма, кругла, як денце від склянки, лишилася на помості. Капітан якийсь час стояв іще на своїм місці, вдивляючися в ту пляму. Вкінці підійшов ближче до тої групи близько вікна, що скупчилася біля Редліха, котрий, очевидно, не давав ніякого знаку життя.
— Як йому? — запитав.
— Що це вас обходить? — гостро відрізав один із Редліхових секундантів. — Можете собі йти, ви своє зробили. Не затроюйте йому останніх вхиль конання!
— Значить, рана смертельна? — зойкнув капітан, хапаючися за голову і забуваючи, що перед хвилею сам бажав цього найгарячіше.
— Не робіть тут комедії! — з нескриваною погордою і ненавистю відбуркнув йому другий Редліхів секундант. — Маєте те, чого вам хотілося. Це вже друга ваша жертва, — додав з особливим натиском. — Думаю, що вам
