Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 9. Повісті (1956).djvu/127

Цю сторінку схвалено

все, то хто знає, що би то було!.. Хто знає, чи він би…

Анеля похитала головою, не хочучи додумувати до кінця цієї думки. Що там! Я була йому вірна, і це додає мені сили. Я не зламала свого шлюбу, значить, із цього пункту не може робити мені ніякого закиду. А тамте інше… ну, це ще хто знає, як уложиться. На це ще можна задивлятися з різних становищ. Коли б тільки виграти на часі! Коли б тільки зі Львова, з цього товариства, з цього окруження, а там якось то воно буде!

Минула шоста година, Антось не приходив. Певно хтось із вищих офіцерів запросив його на гербату і на розмову і він не міг ані відмовитися, ані швидко викараскатися. Випила з дітьми кави й позволила їм бавитися. Та діти випросилися до кухні, де Гриць, з котрим Михась був уже дуже заприязнився, зладив для нього маленький столярський варстат, тобто на разі вчив його обходитися з долотом і свердликом. Цеся також не хотіла лишитися позаду за братіком і хоча Мариня силкувалася вмовити в неї, що панночці не ялося займатися такою роботою, все таки взялася також до діла і за годину обоє в дощечці, яку їм дав Гриць яко матеріял, понаверчували стільки дірок, що виглядала, мов решето. А поки діти працювали, Гриць, сидячи на лавці й курячи люльку, розповідав не так їм, як радше Марині про дивні пригоди свої і пана капітана в Боснії, про гірських розбійників і повстанців, про турків і туркень, про мечеті і старосвітські будівлі, про тамошніх мужиків, про гори і плоди тамошнього краю. Як мужика, це власне його найбільше зацікавлювало, і з його широкого, добродушного лиця, прикрашеного