за що. Думала, що їй удасться протягти діло, підготовити мене до гіркої правди. Але я, дурень, усе попсував. І маю тепер за це! О, Боже, дякую тобі, що ти своєю рукою відіпхнув мене від тої брами, від того порога, через який переступивши перед хвилею, я міг би був зробитися Каїном, допуститися вчинку, якого б я сам собі ані тут, ані в будучому життю не міг був ніколи дарувати!
Буря минула. Вихор прошумів. Любов до жінки і сім'ї, віра в її любов і доброту, віра в благородність людської душі показалася сильнішою в капітановім серці від тої бурі, перетривала страшенну навалу, вийшла з неї переможцем. Він успокоївся. З цілої тої внутрішньої бурі лишилося тільки почуття великого жалю до людей — низьких, завидющих, злосливих, що оббризкують піною своєї зависти те, що стоїть високо понад рівнем їх моральности, лишився в нього благородний гнів, обурення, особливо на Редліха, на приятеля, котрому він так щиро вірив і котрий так огидливо надужив його довір'я. Капітан почував тепер, що коли завтра стане супроти нього око в око й коли противник при першім пострілі не повалить його трупом, то його рука певно не дрогне, його пімста за зневажену святиню його домашнього вогнища буде рішуча, повна й неминуча.
Биття годинників, що продзвонили першу годину, перервало хід його думок. Перша година! Так пізно! Анеля десь там жде, турбується! Болюче чуття ворухнулося в серці в капітана. Любив її в тій хвилі над життя, над усе в світі, над свою честь. Та разом із тим почував, що бачити її тепер не може, не повинен. Сім годин відділяло його ще від
