страх і сила удару зробили те, що скалічена жінка поронила дитину. Її муж подався з жалобою до суду, і Касима засудили на грошеву кару, вимірену відповідно до вчиненого нещастя.
Тоді він пішов додому, приніс обидва пантофлі і, держачи їх у руках, промовив до судді так сердито, що суддя аж розсміявся:
— Оце та нещасна причина всього мого лиха! Ті прокляті пантофлі довели мене до жебрацької торби. Прошу вас видати тепер такий вирок, щоб від сьогодні мене не карано більше за нещастя, яких вони — я в тому певен — іще нароблять.
Суддя не міг відмовити його просьбі; та Касимові дорого коштував той досвід, як то небезпечно не міняти пантофлів упору.
Прочитавши це оповіданя, кождому легко буде зміркувати, де і наскільки я відбіг від нього. Поперед усього я не бажав зупинятися на тій дуже мілкій моралі, яку випровадив із оповідання — не знаю вже, чи арабський автор, чи його французький або німецький перерібник (бо ж, певно, арабський текст тут не передано дослівно, а лише коротеньким витягом). Я глянув на ту комічну історію з її трагічного боку і, не вменшаючи комізму, силкувався вивести наверх її трагізм власне в психології скупаря та в устрою тої орієнтальної суспільности, серед якої відбувається подія. Деспотизм, підкупність урядників, безправ'я одиниці виплоджує фаталістичний світогляд і нахил до містицизму. Сюди, в цей світ вірування, тікає й Абу Касим, зруйнований матеріяльно через гру випадків, а властиво через урядове здирство. Критика фахового орієн-
