Цю сторінку схвалено
Далі став ричать, як віл,
Хрюкать, мов кабан, став землю
Рити, дертись по смереках,
Рачкувати, як бидля.
Стрібував ходити трохи
Догори ногами, тільки ж,
Гепнувшись задо́м в ломаччя,
Дуже він потовк себе.
Утомившися сим ділом,
Кинувся копать коріння,
Та не знав, котре є добре,
Дрантя всякого наївсь.
Ой, почав живіт болітиі
В'ється Дон Кіхот із болю,
Споминає Дульчінею,
Поки врешті не заснув.
XXIII
Так минуло днів чимало.
Дон Кіхот як скіпа висох
На покуті в темнім лісі.
Де то Санчо пробував?
Він поїхав не в Тобозо,
А додому. Був у жінки,
Був у домі Дон Кіхота,
В голяра і в панотця.
Всім про дивнії пригоди,
Про побіди незабутні
Свого лицаря докладно
І широко розповів.
