Думає: осел іякнув,
І собі біжить в той бік.
„А що в лісі крик лунає,
Відбивається по дебрах,
Раз він відси йде, раз відти,
То зблудили гнеть оба́.
„Довго лазили, кричали,
Далі якось то зійшлися.
«Ви це, куме?» «Ви то, куме?
Я б присяг був, що осел».
«Ну, та й вмієте іякать, —
Каже наш війт до чужого, —
Я ніколи б не подумав,
Щоб так міг християнин».
«Але й ви, мій кумцю любий, —
Каже війт чужий, — теж майстер,
Що й мене ви ошукали
Тим іяканням своїм».
«Як то, Боже, — наш війт каже, —
Чоловік живе й не знає,
В чім він майстер. Я й не думав,
Щоб я майстер був такий».
«Так то, кумцю, — відмовляє
Чужосільний, — дуже часто
В невідомості живе
І вмира талант великий».
Так собі поміркувавши,
Знов війтове розійшлися
Та, як почали іякать,
Знову збились із стежок.
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/346
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu/page346-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu.jpg)