Цю сторінку схвалено
„Скину з себе зброю й одіж.
Відречусь напою й страви,
Буду жити корінцями
І томитися чуттям.
„Ти ж до дами Дульчінеї
З ли́стом, друже мій, поїдеш,
Все їй скажеш, що для неї
Я терпів і ще терплю.
„Все їй скажеш, і допоки
Призначить мені ся пані
Так томитися в пустині,
Поти буду я терпіть.
„Це могучая покута,
Чари всі вона ламає,
І її відбувши, сміло
Рушу світ весь здобувать!“
Здивувався Санчо Панса,
Про таку покуту вчувши.
Та його манила думка
З ли́стом їхати домів.
Тож не дуже й сперечався,
Надто ще, коли пан лицар
Всю покуту брав на себе,
А його морить не хтів.
XX
Гори! Гори! Подивиться,
Близько ви, подать рукою, —
А як доведеться тюпать.
То нехай вас чорт візьме́!
