Спис взяв низом, щитом вкрився,
Сп'яв острогами коня.
Мов безумний, кинувсь з болю
Росінанте і щодуху
Полетів страшним галопом
Просто к першому млину.
Щастя лицарю сприяло:
Кінь не гепнув по дорозі!
Сво̀їм списом він відразу
Вітряка крило пробив.
Але втім повіяв вітер,
І крило поперло вгору,
А з собою й Росінанта,
Й Дон Кіхота підняло.
В тій же хвилі сильний розмах
Кинув їх обох далеко;
Лицар і його коняка
Полетіли, мов грушки.
Хруснули кістки лицарські,
Клуб оббив собі конисько,
І оба́, на землю впавши,
Ворухнутись не могли.
Санчо, вздрівши це, прискочив.
„Пане, — мовив, — чи ж то я вам
Не казав, що з вітряками
Ви взялися воювать?“
„Тихо, Санчо, — мовив лицар, —
Я вже знаю, як це сталось:
Це той ворог мій смертельний,
Фрестон-чарівник, зробив.
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/280
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu/page280-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu.jpg)