Цю сторінку схвалено
Знов трібуе лицар встати —
Та куди тобі! Побитий
Так, що ледве дух у тілі,
Ледве повернутись міг!
І, немов на бойовищу
Лежачи, почав наш лицар
Дульчіиею споминати,
Глупі вірші городить.
Так найшов його на шляху
Із його села господар,
Що возив у млин пшеницю
І додому повертав.
Бачучи, що він в гарячці,
Добрий хлоп із нього зброю
Зняв, поклав на Росінанта,
А самого на осла,
І потяг обох додому.
Так то звѐличив наш лицар
Дульчінею! Так скінчилась
Перша по̀їздка його.
X
„Ой нема, нема ні вітру.
Ой нема, нема ні хвилі,
Ані вістки, ані чутки,
Де наш добрий пан подівсь”.
Так зітхала економка,
Бідкалась її сестрінка,
Сумував поважний, гідний
У селі тім панотець.
