Аж ось Дон Кіхот муркоче:
„Дульчінеє, поможи!“
Знов ухо̀пив спис обіруч,
Як погонича не трахне
Зверха в голову! Та цей мав
Твердший череп і не впав.
Крик зробився на подвір'ю,
З корчми всі повибігали
В сорочках та пестрих коцах,
Мов страховища які.
Дон Кіхот як стій подумав,
Що ворожі чародії
Вислали нечисту силу,
Щоб знущалася над ним.
І він крикнув: „Га, прокляті!
Виходіть! Валіть юрбами!
Скорше в штуки дам порватись,
Ніж на крок усту́плю вам!“
Бачить наш корчмар, що лихо,
Що не знає жартів лицар,
Що безкарний божевільний,
Хоч би їх і всіх посік —
То втишив юрбу швиденько,
Геть забрать велів ране́них,
Сам до лицаря зблизився
І такі слова сказав:
„Славний лицарю, даруйте
Мужикам цим їх провину,
За котру вони аж надто
Гостру кару прийняли!
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/252
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu/page252-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu.jpg)